Олесені казочки
 

Одного разу, коли бабусі не було вдома, а мама була дуже зайнята, Олеся попрохала татка розповісти їй казочку.
- Яку ж тобі розповісти? - запитав тато.
- Ой, та про котика, і про собачку, і про морозиво, - не роздумуючи відповіла донечка.
Татко подивився за вікно, вимкнув телевізора і тихенько почав:
- Гаразд, слухай...
Сама перша пригода.
Жили-були дід та баба, а у них була маленька онучка Олеся. І більше всього на світі їй подобалося слухати казочки та ласувати морозивом. Спати її вкладають, а вона: розкажіть казочку!, сідає до столу, і знову казочку просить: ну хоча б малюсіньку! А малесенькі казочки про малесенького котика, якого Чучею звуть.
Чуча хоча й котик, а теж морозиво любить. Та коли він був ще зовсім малим кошенятком, то морозиво не їв, щоб не застудитися. І не зовсім слухняним він тоді був, як і всі діти.

Ось одного разу залишили його одного вдома і наказали дверей нікому не відчиняти, на балкон не виходити, сірників не чіпати. Бути слухняним котиком і не бешкетувати.
Та Чуча був ще дуже маленьким і грайливим, і як тільки залишився сам в кімнаті, то відразу почав бешкетувати, дертися на килими, та стягувати на підлогу ковдри. А потім ще й занявчав на все горло.
А під підлогою жила сіренька мишка, яка полюбляла гризти книжки та гратися в футбол горіхами, коли всі сплять, або дивляться телевізор. Ой, як їй не сподобалося Чучине нявчання! Вона визирнула із нірки і побачила, що то пустує мале кошеня.
- Гей ти, шибенику! Тихше! - голосно пискнула мишка. Чуча аж злякався від несподіванки - такого звіра він ще зроду не бачив!
- Ти хто? - запитав він тихенько.
- Я страшезна і погана миша! Своїм бешкетуванням ти мене розгнівив, тому я тебе з'їм! - вона вищирила свої гострі зуби, стрибнула до Чучі і вкусила його за смугастий хвостик.
- Ой-йой-йой!!! - заверещав котик, стрибнув на підвіконня, а потім через кватирку на двір. І втік з переляку аж до самого лісу! А йому ж казали бути вдома!

Добіг Чуча до лісу, а вже вечоріло і стало маленькому кошеняті дуже страшно, бо в лісі кожна гілочка, кожна бур'янинка схожа на страшезну потвору. І почав тоді Чуча труситися зі страху, та так цокотіти зубами, немов то був зовсім не він, а торбина з дзвіночками. Дикі звірі, зачувши цей дзвін, ховалися по домівках, гадаючи, що в лісі з'явилося щось страшне та небезпечне.
Та Чуча не знав цього і трусився далі. Аж раптом йому назустріч вийшло якесь страхіття, біле-білісіньке і таке ж тремтяче-торохтяче. Стали вони одне проти одного і тремтіли цілих десять хвилин, аж поки Чуча не посміливішав, та не запитав:
- Ти хто?
- А ти хто? - запитало страхіття і собі.
- Я кошеня Чуча, я заблукав у лісі і страшенно боюся всього на світі і навіть тебе.
- Я теж боюся всього на світі, бо я цуцик. І тебе теж боюся і тремчу зі страху, - відповіло біле страхіття тоненьким голосочком.
- Тоді давай боятися разом, - запропонував котик. Вдвох вони затремтіли ще гучніше, так що аж дерева хапалися одне за одного, щоб не впасти зі страху. А Чуча з цуциком трусилися все далі і далі, аж поки не вийшли з лісу поблизу невеличкого містечка. Їхній страх зник без сліду, бо вони дуже зраділи вогням міста і швиденько побігли до першого-ліпшого ліхтаря, щоб трішечки відпочити. І тільки під ліхтарем вони помітили, що вони не якісь там нічні страховиська, а звичайні маленькі звірята.
- То ти кошеня?! - здивувався цуцик.

- А ти цуцик?! - здивувався котик.
- Еге ж!! - вигукнули вони разом і розсміялися.
- То може ми потоваришуємо? - запитав Чуча і цуцик відразу погодився. Оце відтоді вони завжди разом і в нашому містечку всі їх знають. І в лісі всі їх знають і дивуються, як це можна було злякатися таких маленьких і переляканих звіряток.
* * * * *
- То як тобі моя казочка?
- Ще хочу!
- А спати коли?
- Ще одну. Маленьку і велику!
- Олесю, вгамуйся! Лежи тихенько і я розповім тобі маленьку казку. Гаразд?
Олеся підтягує ковдру аж до носа і тихенько нагадує:
- Про морозиво і про Чучу. Чуча подарує мені морозиво, а я дам його мамі і тобі.
- Тс-с! Тихенько, Лесю. Закрий оченята і слухай...
Казка про молоко і морозиво.
В містечку, куди прийшли Чуча з Цуциком, жила одна ряба Корова. Вона давала молоко, з якого робили морозиво, і дуже цим пишалася. Вона навіть задирала від гордощів свого носа і тому не помічала біля самих ратиць смачну зелену траву і їла тільки те, що їй приносили.
Молоко вона давала лише тим, хто її годував і більше нікому. А маленьких діточок вона проганяла, кажучи, що молоко їй потрібне для морозива і пити його вона нікому не дасть.
- Ось візьми, з'їж травички, - протягали їй дітки зелену смакоту. Та ряба Корова навіть не опускала донизу своїх очей.
- Ви такі дрібні, що я вас навіть не бачу, - ремиґаючи сіно, пихато відповідала вона і йшла геть. Тому всі називали її одночасно і хорошою і поганою, Одним словом, рябою.
На ранок, після пригоди в лісі, Чуча з Цуциком страшенно хотіли їсти. Їхні животики так буркотіли, що друзі ладні були з'їсти що завгодно. І раптом вони помітили корову.
- Будьте ласкаві, чи не зможете ви пригостити нас молоком? - чемно попрохав Чуча.
- Бо ми такі голодні! - додав Цуцик, ковтаючи слинки.
- Все молоко тільки для морозива. Зрозуміло, малявки? - мукнула Корова.
- Ой, я так люблю морозиво! Я його ніколи не їв! - мрійливо промовив котик.
* * * * *
- І я люблю морозиво! - сказала Олеся.
- Не перебивай, бо не розповім казочку до кінця!
* * * * *
- То може морозиво нам дасте? - запитав Чуча.
- Ти бач чого захотів! - нахабно вигукнула Корова, - Я вам не міський холодильник, я - КОРОВА! З великої літери К. І в мене може бути тільки молоко! Та я його вам не дам, бо воно для морозива і для діточок, - збрехала Корова.
- Ай-яй-яй! Як тобі, Корово, не соромно обманювати цих маленьких звірят?! - почувся раптом дитячий голосок і до них підійшла маленька дівчинка.
- Та я ж що? Я ж нічого..., - забелькотіла Корова, від сорому з рябої перетворившись на червону.
- Звісно ж, нічого, бо нічого нікому не даєш! - присоромила її дівчинка.
- Ой.., та я... та я..., - ковтаючи жуйку, промимрила Корова і опустила свою рогату голову донизу. - Ой, а це що? - раптом запитала вона, торкаючись вологим носом до зеленої травички.
- Звісно що, травиця, яку їдять всі корови, - сказав Чуча.
- І яку ти ніколи не помічала, бо надто високо задирала свого носа, - промовила дівчинка.
- Ану ж покуштую, - мукнула Корова і почала їсти траву.
- Оце так смакота! - через деякий час вигукнула вона, а ще через хвилинку голосно вибачилась:
- Я була така погана! Вибачте мені, будь ласка! Ось тепер я скуштувала травиці, вона така смачна! Дякуючи вам я зможу давати ще смачніше молоко для морозива. Тому я відразу стала кращою, ніж була і пригощу вас молоком!
І Корова дала їм стільки молока, що Цуцик аж обпився. А потім дівчинка пригостила всіх морозивом. І було так весело, що навіть Корова сміялася! Звісно ж подумки, бо траву ремиґала.
* * * * *
- Все, Олесю, спи!
- Тату, ще одну! Малюсіньку - малюсіньку!
* * * * *
Йшов собі Чуча по дорозі та й рахував в небі горобців. І морозиво їв. Аж раптом зачепився лапкою за гілочку і впав. Морозиво в пилюку виквацяв і гулю на лобі собі набив.
Тож і ти, Лесю, коли граєшся на подвір'ї, чи в будинку, завжди дивись собі під ніжки. Щоб не впасти і гулі не набити!
Все, баїньки!