
|
Те, з чого починається внутрішній стержень льотчика,
має свої складові частини: бойове завдання, життя і машина. Є ще багато інших
істин, але то вже особисте, про нього вголос не говорять.
Лейтенант Шершень
Подвійне «доржі» (санскр.: вішва ваджра, тіб.: сна цхоґс рдо
рджі) утворюється схрещенням двох кармічних блискавок – діамантових булав, чи
паки чотирьох тризубів творця грома й блискавки Шиви. Це схрещення – символ
найвищої трансцедентної сили, влади, правосуддя, рівноваги, просвітління. Також
символізує грім і блискавку, що з одного боку є силою руйнації та смерти, а з
іншого – зародження нової форми життя.
Траса Е-95
Перед нами – мною і ним – дорога, велике шосе, відстань у часі та
просторі, яку необхідно подолати. Обидва ми знаходимося на самому її початку,
там, де останній міський ліхтар освітлює кілометрову позначку “13” - білі цифри
на синьому тлі. Він – водій “Рено”, білосніжної новенької вантажівки, що
поблискує мокрими від туману й мряки боками кабіни в нічному оранжевому світлі.
Я – пішохід, мені горить зелений, я переходжу йому дорогу.
Іменини серця
Стася на дух не переносить кабачків, тому відмовилася від овочевого рагу.
Відрізуючи тоненькі скибочки торта, вона їсть його шматочок за шматочком. В
цьому є щось магічне, щось від правічних ритуалів. Мимовільно в уяві зринають
неозорі скіфські степи, поганські тризни на вершинах ще свіжих курганів, вічні
зорі над бабами-бовванами, таємничі шляхи незбагнених аріїв і оповита казковим
туманом стародавня Індія.
Манекен
Каша була глевкою. Мартуся сиділа на табуреті біля столу,
затисши у напівсонній долоньці м’якого, рожевого бегемотика. Як тільки на кухню
вкочувався рух, хапала ложку, запихала до рота, а там уже нікуди і ковтнути не
моглося.
Олесені казочки
Одного разу, коли бабусі не було вдома, а мама була дуже зайнята,
Олеся попрохала татка розповісти їй казочку.
- Яку ж тобі розповісти? - запитав тато.
- Ой, та про котика, і про собачку, і про морозиво, - не роздумуючи відповіла
донечка.
Татко подивився за вікно, вимкнув телевізора і тихенько почав:
- Гаразд, слухай...
Сама перша пригода.
У заметіль
Чоловік ішов засніженим шляхом. Надвечір вітер подужчав і почав
кидати в обличчя дрібним колючим снігом. Чоловік думав, що дарма не лишився
ночувати у Бондарях – до Дмитрівки, куди гадав дістатися засвітла, напевне не
встигне. Лишалася надія на стіжок сіна у полі під селом: сніг почав засипати два
вузькі сліди нечисленних саней, по яких тільки й видно було дорогу, і йти
ставало дедалі важче. А поночі ніхто до хати не пустить...
|