Снайпер Алгазін

  Те, з чого починається внутрішній стержень льотчика, має свої складові частини: бойове завдання, життя і машина. Є ще багато інших істин, але то вже особисте, про нього вголос не говорять.

Лейтенант Шершень

Подвійне «доржі» (санскр.: вішва ваджра, тіб.: сна цхоґс рдо рджі) утворюється схрещенням двох кармічних блискавок – діамантових булав, чи паки чотирьох тризубів творця грома й блискавки Шиви. Це схрещення – символ найвищої трансцедентної сили, влади, правосуддя, рівноваги, просвітління. Також символізує грім і блискавку, що з одного боку є силою руйнації та смерти, а з іншого – зародження нової форми життя.

Траса Е-95

Перед нами – мною і ним – дорога, велике шосе, відстань у часі та просторі, яку необхідно подолати. Обидва ми знаходимося на самому її початку, там, де останній міський ліхтар освітлює кілометрову позначку “13” - білі цифри на синьому тлі. Він – водій “Рено”, білосніжної новенької вантажівки, що поблискує мокрими від туману й мряки боками кабіни в нічному оранжевому світлі. Я – пішохід, мені горить зелений, я переходжу йому дорогу.

Іменини серця

Стася на дух не переносить кабачків, тому відмовилася від овочевого рагу. Відрізуючи тоненькі скибочки торта, вона їсть його шматочок за шматочком. В цьому є щось магічне, щось від правічних ритуалів. Мимовільно в уяві зринають неозорі скіфські степи, поганські тризни на вершинах ще свіжих курганів, вічні зорі над бабами-бовванами, таємничі шляхи незбагнених аріїв і оповита казковим туманом стародавня Індія.

Манекен

 Каша була глевкою. Мартуся сиділа на табуреті біля столу, затисши у напівсонній долоньці м’якого, рожевого бегемотика. Як тільки на кухню вкочувався рух, хапала ложку, запихала до рота, а там уже нікуди і ковтнути не моглося.

Олесені казочки

Одного разу, коли бабусі не було вдома, а мама була дуже зайнята, Олеся попрохала татка розповісти їй казочку.
- Яку ж тобі розповісти? - запитав тато.
- Ой, та про котика, і про собачку, і про морозиво, - не роздумуючи відповіла донечка.
Татко подивився за вікно, вимкнув телевізора і тихенько почав:
- Гаразд, слухай...
Сама перша пригода.

У заметіль

Чоловік ішов засніженим шляхом. Надвечір вітер подужчав і почав кидати в обличчя дрібним колючим снігом. Чоловік думав, що дарма не лишився ночувати у Бондарях – до Дмитрівки, куди гадав дістатися засвітла, напевне не встигне. Лишалася надія на стіжок сіна у полі під селом: сніг почав засипати два вузькі сліди нечисленних саней, по яких тільки й видно було дорогу, і йти ставало дедалі важче. А поночі ніхто до хати не пустить...